Доведеться таки пофарбувати волосся.
Моє волосся завжди було моєю гордістю. І тоді, коли я ходила закомплексованим прищавим підлітком з довжелезною чорною косою, і вже в універі, коли була підстрижена їжачком (майже лиса – з отакенними віями – круто! – прищі тоді пройшли - горжуся собою!) І після розлучення – відпустила коси. Люблю…
Треба зафарбовувати сивину.
Вже нікуди не годиться. І так відтягувала, скільки могла.
Сивина у мене – спадкове. В роду всі швидко сивіють. Життя тут ні до чого.
Я так одному знайомому сказала, коли ми каву разом пили і він мені:
- У тебе там волосинки сиві, висмикнути треба…
- Швидше пофарбувати, бо як візьмуся висмикувати – фарбувати не буде чого.
- Життя побило, так?
- Ні, спадкове.
- Не спадкове – і шкіриться – так ніби він Бог і все про мене знає. Він, взагалі-то про мене ні фіга не знає. Він мене швидше відчуває, хоча між нами окрім роботи більше ніколи нічого не було і не буде.
- Спадкове – кажу я. – Тато он в інституті посивів. А він у мене взагалі – повний пофігіст. Філософ. А я вся в нього.
- Ти не така.
Мені хочеться заліпити йому по пиці цією чашкою з кавою. Або ще краще – цим гарним плетеним лозовим стільчиком, чи одразу й столиком – ми в дуже затишному кафе. Не треба гратися в Бога. Навіть якщо багато знаєш. Або відчуваєш.
Зараз я в Києві. Мої поїздки до столиці завжди мене змінюють. А! Це взагалі-то не поїздки до столиці , а поїздки до Свєтки. Час з нею – моя терапія. Якщо мінятися – то вже тут. Повертатися додому іншою – це законно.
Я тут таку дилему розвела, а фарбу підібрала – ніхто й змін не помітить. Але я їх знатиму.
Може мене це так чіпляє на генному рівні?
Он, постриг у монахи – процедура з волоссям. Хрещення – теж немовляті кілька волосин батюшка зрізає. Жінка після одруження волосся ховала, а подекуди його зрізали. Може це? Га? Зміни з волоссям – це зміни в житті?
Час фарбувати сивину – що може бути промовистіше?
А насправді – це просто спадкове. Пофарбуюся і далі буду дівчинкою. Круто, пра? Мої баби про таке і не мріяли.
