Месяц: Апрель 2012

Я його люблю. І капець. Побачила фотку в неті — дуже на нас схоже — особливо на нього. Тішуся. Ще й тут причіплю. Я дура. Да? а, да… ми знову помирилися. Я ще раз дура. да?

Замiсть коментарiв

дiвчата! читаю блоги з радiстю.

Цитринськi замiтки. То моэ свято. на щастя недарвiнська еволюцiя кiшка-курка — маэ i зворотнiй ефект. МОЛОДЕЦЬ, що йдеш на роботу! це перший крок до зворотньоi еволюцii.

(в цеы кози (Швэти) на компы укр ворда нема. того таке писаные. )

Чекаю Принцесячих пригод вiд Ромашки. ах, своэ перше кохання згадалося… шкiльне… так романтично…

До речi, я в Киъв могла б i пiсля травневих поiхати — але пiсля останнього посту Сказкiноi поняла — пора драпати! Щиро дякую!

Смакую Олiмпiйськi замiтки. як морозиво з роздинками.

Qetu . Хочу твоiх нових замiток!

 

 

 

Доведеться таки пофарбувати волосся.

Моє волосся завжди було моєю гордістю. І тоді, коли я ходила закомплексованим прищавим підлітком з довжелезною чорною косою, і вже в універі, коли була підстрижена їжачком (майже лиса – з отакенними віями – круто! – прищі тоді пройшли — горжуся собою!) І після розлучення – відпустила коси.  Люблю…

Треба зафарбовувати сивину.

Вже нікуди не годиться. І так відтягувала, скільки могла.

Сивина у мене – спадкове. В роду всі швидко сивіють. Життя тут ні до чого.

Я так одному знайомому сказала, коли ми каву разом пили і він мені:

—          У тебе там волосинки сиві, висмикнути треба…

—          Швидше пофарбувати, бо як візьмуся висмикувати – фарбувати не буде чого.

—          Життя побило, так?

—          Ні, спадкове.

—          Не спадкове – і шкіриться – так ніби він Бог і все про мене знає.  Він, взагалі-то про мене ні фіга не знає. Він мене швидше відчуває, хоча між нами окрім роботи більше ніколи нічого не було і не  буде.

—          Спадкове – кажу я. – Тато он в інституті посивів. А він у мене взагалі – повний пофігіст. Філософ. А я вся в нього.

—          Ти не така.

 

Мені хочеться заліпити йому по пиці цією чашкою з кавою. Або ще краще – цим гарним плетеним лозовим стільчиком, чи одразу й столиком – ми в дуже затишному кафе. Не треба гратися в Бога. Навіть якщо багато знаєш. Або відчуваєш.

 

Зараз  я в Києві. Мої поїздки до столиці завжди мене змінюють. А! Це взагалі-то не поїздки до столиці , а поїздки до Свєтки. Час з нею – моя терапія. Якщо мінятися – то вже тут. Повертатися додому іншою – це законно.

 

Я тут таку дилему розвела, а фарбу підібрала – ніхто й змін не помітить. Але я їх знатиму.

Може мене це так чіпляє на генному рівні?

 

Он, постриг у монахи – процедура з волоссям. Хрещення – теж немовляті кілька волосин батюшка зрізає. Жінка після одруження волосся ховала, а подекуди його зрізали. Може це? Га? Зміни з волоссям – це зміни в житті?

 

Час фарбувати сивину – що  може бути промовистіше?

 

А насправді – це просто спадкове. Пофарбуюся і далі буду дівчинкою. Круто, пра? Мої баби про таке і не мріяли.

 

Два дні я влюблялася в Тихона з усіх сил. Але, як кажуть — не хочеш срать — не мучай сраку.

 

Демон починає снитися мені, тільки-но я засинаю.

 

Я написала йому, що їду в Київ, і доки повернуся, ми обоє маємо час, щоб зрозуміти — треба нам ці стосунки чи ні.

З Демоном ми розсварилися в повну срань. Три дні ми не могли домовитися про зустріч. То він занятий, то я. Тричі він не взяв трубку, коли я дзвонила. Двічі не прийшов, коли обіцяв. І тільки одного разу вибачився. Зваливши усі пояснення на бізнес. Коли він пообіцяв прийти черговий раз і не прийшов, я написала йому, що мені боляче, і я не розумію, для чого так він поступає. Не в бізнесі справа. Продовжуй в тому ж темпі — пишу, — тільки вже без мене.

Відписав зранку. Забув, просто. А слухати мої докори йому не подобається, тому він не буде вибачатися. І я сама маю вирішити, чи варто через це розривати стосунки (спілкування — дослівно. А! то це було спілкування? а я-то… дура!).

Я не відписую. Вперто. Мені було так погано. Я відчувала себе останнім непотребом і лайном.  використаною шматою. запасною діркою. дурою. ідіоткою. і мені було самотньо. зрадувати боляче. а він — «неприємно слухати докори.» та я взагалі мовчу, коли він щось говорить. я максимум можу сказати, що не розумію його поведінки. все.

з горечка поплелася я до Тихона. В фортецю. Тихон у мене тепер крутий. він  там свою маленьку справу відкриває. у яку толком ніхто не вірить. окрім мене і ще кількох звихнутих, хіба що. Тихон в підготовці до тур-сезону вже три тижні ночує в своєму новому закапелку.  треба встигнути. От ми з Марусьою йому їсти ввечері привезли, а заодно я йому в жилетку пошмаркалася.

Коли я розлучалася, Тихон завжди був поруч. Він постійно говорив мені, що я довго в такому шлюбі не витримаю. І якби не він, то була купа підходящих моментів, коли я б з голодухи чи від бомжування, таки кинулася б в колінця колишньому — прийми назад, бо — пропаду. Тихон тоді давав мені гроші. просто так — бо у мене й на маршрутку не завжди було. я ночувала в магазині, де він тоді працював (крутий мебельний магазин —  спала на диванах, які коштують більше ніж усі мої внутрішні органи на чорному ринку).

і головне — він постійно говорив — що я все зробила правильно. Що я не навіть думати не повинна про те, щоб шкодувати про розірванний шлюб.

От я ледь не реву, курю одну за одною, поки мала не бачить — вона обожнює замок — лазить собі по галереях і бійницях. А, да Тихона Маруся дуже любить і стає при ньому спокійною і слухняною.

Кажу:

— Може я таки маю порвати з Демоном — все одно толку ніякого нема.

— Чесно,- каже Тихон — так і є. Толку нема. Ти не радості більше від цього маєш, а мук.

Щоб заспокоїтися, беруся допомагати Тихону.

Сьогодні ми знову увесь день разом. Я бігаю на екскурсії і в проміжках допомагаю доводити до пуття ту його майстерню. Да. Водити екскурсії мене теж навчив Тихон.

Я не відчуваю пристрасті. У мене до нього нуль сексуальних поривів. Але мені з ним так комфортно, як з самою собою. Я не відчуваю його присутності. З ним я, як в Бога за пазухою, як в колі захисту, я — значима, я розслаблена і не маю жодних задніх думок. Ми говоримо про роботу. Я вірю в нього. І нашу справу. Вона вже з якихось пір стала нашою.

Прийшла Тихонова дівчина. Ми познайомилися. Її шлях трафляє від нашого спілкування, від того, що я Тихону їсти притаскала (їй на це мізків не стало), від того, що в перший робочий день на робочому місці Тихон попросив бути мене. Але вона ж цим і не дуже цікавилася. А ще вона страшна. Чесно.

Після смерті свекрухи у моєму світогляді багато змінилося. Мені стало АПСОЛЮТНО пофіг, що думають інші, якщо вони думають, не так, як я. Відчуття плинності життя так вплинуло, чи що. Різкість втрати.

Щастя — це коли двоє дивлять не одне на одного, а в один і той же бік. Згадалося. Чомусь.

Я боюся. Поспішати. І втратити теж боюся.

Я не буду робити поки що нічого. Я не знаю, що робити.

Наше життя є те, що ми про нього думаємо.

вночі погано спала, бо давно не … у мене зазвичай по середах секс. вчора його не було, тому, може й спала погано. а може тому, що просто не спалося. я погано сплю перед важкими днями.

6.00. ранішній марафет.

винесла все з кухні. бо будуть монтувати нові меблі.

розбудила Марусю в садок. сьогодні там святковий ранок до Великодня.

подвійний марафет для Марусі.

відвела Марусю в садок.

приїхали монтажники.

прошу їх за окрему плату підключити воду. що для цього треба? пишу список.

біжу в будівельний магазин, там нема й половини потрібного.

пора на ранок в садочок.  залишаю монтажників в квартирі самих.

На ранок запізнююся.У Маруськи личко зареване. Вона подумала, що я вже не прийду.

Маруся бачить мене і розквітає. Дуже гарна постановка ранку. Тільки у мене чоботи в болоті. я намагаюся їх не виставляти. мамашки ж усі — повний гламур. зате у мене фігура краща.

повертаюся додому. вчасно. монтажники збиралися чіпляти тумбочки на зовсім іншу стіну. вони що психічно хворі? (не поняли, бо обліцовка кругом)

потрібен ще шмат кабелю.

біжу в магазин.

звонять вчорашні туристи. (сімейна пара на відпочинку.) чорт! забула їм передзвонити. вони хочуть ще один замок подивитися. ок. буду у Вас через 30 хв.

монтажники завершують. лечу на таксі в старе місто.

ой, вибачте. запізнилася. я перепрошую.

відгуляли.

повертаємося. де заправка така-то? здається там.

їдемо. там зовсім інша заправка схожого кольору. зате є менти. штраф моїм туристам 500 грн.

пощастило. мої туристи виховані люди. тому вони розраховуються зі мною за екскурсію.

19.15. Маруся в компанії сторожа дитячого садочка. вони давні друзі.

плетемось додому. Маруся щебече. я киваю.

вдома залажу в душ. включила воду. за хвилину виключила. звоню Тихону. (телефон і тут біля мене.)

— Слухай. мені ж воду на кухні так і не підключили…

— Якщо будівельний супермаркет ще відкритий, дуй туди, купляй …(тут той самий список). Щоб на ранок було. я прийду раненько до роботи і підключу. бо потім тиждень мені не до тебе буде.

вискакую з душу. витираюсь. підраховую гроші. їх може не вистачити. йду до сусідки. добра душа. позичає. (ввечері??? та вона не добра а свята!)

лечу в сепермаркет. консультант — хороший — все мені гарненько допомагає. але задає питання, відповіді на які знає тільки Тихон. поки скупилася звонила йому тричі.

таксист мене хвалить — така молодчинка жінка — сама такі речі купує:

-Ваш чоловік мабуть щасливий, що таку жінку має!

-Так, мабуть — кажу

доїхали. вже вихожу з машини. таксист мені наостанок:

— Нема у вас ніякого чоловіка…

— Нема — погоджуюсь. — Деякі речі не приховаєш. Так?

він киває.

-У вас все буде дуже добре. згадаєте мене.

— Добре. я й не сумніваюсь. — я посміхаюсь.

Маруся вдома сама  дивиться мультики.

Я показую їй що купила, і вона уважно роздивляється.

Відправила її митися. сіла писати блог. усім надобраніч.

 

За Великодним столом я наслухалась купу людських бувальщин. Ця мені сподобалася найбільше.

У сусідньому селі одна баба замість паспорта на вибори принесла пом’яник.

Зовсім не важливо, що то були за вибори. Баба не навмисне. Але Ви ж розумієте, ЩО баба зробила. Усі алегорії, метафори, гумор, сатира, дотепність, уся світова філософія і політологія померкли поряд з бабиним вчинком. Дуже по-українськи. Смійтеся — це смішно, це — наша трагікомедія!

***

пом’яник — книжечка зі списком померлих родичів, яку беруть до церкви для молитов. зовні дійсно схожа на паспорт.

Зранку на офісі п’ємо з М. каву  з коньяком.

— Ну, давай, за Христа. Судячи з усього він був класний пацан.

— Він був філософ.

— І я думаю, що Його Батько дуже не гарно з ним поступив. Не можна так з рідними дітьми.

— Якщо Він Його забрав після всього до себе, то ображатися нема чого.

— Я не дуже вірю, що Він Його до себе забрав.

— Ну, тоді немає сенсу вірити, що Він Його батько.

Якщо Він таки Його забрав і Він таки Його Батько, то на тому світі нас з М. чекає величезна гаряча пательня — щоб язиками лизати. Я потайки надіюсь, що ми лизатимемо ту пательню поряд — може встигатимемо слівцем перемовитися.

***

пательня — це сковорідка (діалект)

 

У мене сьогодні були такі класнючі клієнти! Двоє туристів — чоловік і жінка. Живчики невтомні. І з самого ранку ми подорожували. Печери зі сталактитами, скельний монастир, старе місто… Я давно не мала роботи, тому від радості аж розпиналася. от цей чоловік і каже: » дивлюся, на це каміння, на ці скелі… монастирю скільки? біля тисячі… — і думаю — яке ж моє життя коротке…» І я згадала батьків віршик :

… хай забудуть нові покоління,

що колись був такий чоловік,

та буде тобі заздрить каміння,

що вікам своїм втратило вік…

(гарно, правда?)

 

***

 

Щиро дякую за усі коментарі. вони — моє свято. чесно.

Я не можу додавати коментарів. вони заблоковані. фінексперт в замітці Cancel нарікає на відсутність моральних цінностей. Буду щиро вдячна за уточнення: Що саме викликало у Вас такий гіркий сум?