за цей час сталося три події, про які варто написати!
Почнемо ззаду. Бо всі вони через сраку.
Перше. Але найновіше. Годину тому я відісрала телефон. Телефон старісінький, простофон без понтів. Але в ньому уся моя туристична робота. Сімку сподіваюся відновити в понеділок.
Техніка сьогодні вперто від мене утікає. Вдень, під час екскурсії, один з школярів-туристів упустив телефон у вентиляційну шахту дота на лінії оборони Сталіна. А по плану екскурсії, в той дот ми не мали лазити. Благо, він не підірваний, в нього водять туристів, ми подзвонили, прийшла людина і той дот нам відкрили. Там почалася друга подія.
Друге. На екскурсії був клас – школярі, учілка і батьки. Був там один татусь. Нічого так чоловічина. Інтелігентна морда, голівудська посмішка, окуляри для пущей важності. Тіло в порядку – на біцепсах помітні походи до спортзалу і пузо не висить. Дуже такий порядний з виду татко. Обручка на пальці велика і осяйна. Інших дітей супроводжували мами.
От, той малий реве, а я, як відповідальна і татусь для підтримки спускаємося за сталкером в дот. Там темно, електрики немає. Підсвічуємо мобілками. Сталкер попереду як котяра – навпомацки, і попереджує нас – обережно тут…
В цей момент татко хапає мене за талію, притискає до себе, через свій і його одяг, я відчуваю впертий мені в сідницю член. Ми обоє випивші, бо після хорошого пікніка, і чоловік гарно скроєнний, але я не відчуваю нічого – ні збудження, ні злості, ні обурення… Ноль емоцій. Його руки стискають мої плечі і за мить будуть на грудях…
— Ходімо – кличе сталкер, тут має бути…
Я просто – ніби нічого не сталося розтуляю його руки і йду далі. Знаходимо телефон і повертаємося. На вулиці я напялила на носа сонячні окуляри і спокійно собі сиділа далі. Татко пожирав мене очима. Мені було пофіг. Подякуємо Демону. Пофігізм в мені виховує він.
Третє. Останні наші зустрічі – це щось. Це золота злива ніжності і ласки. Це небачена відвертість і дурнувате відчуття, що це все не просто так, що між нами щось більше, ніж…
Вчора — чекаю увесь день. Навіть їсти приготувала. (ага, у мене прокинулись кулінарні таланти, відколи кухню купила. А то на двох стільцях готувати не дуже зручно.) Чекаю. Нарядилася! Ще й за клубнікою збігала, буде з сметаною і цукром. Нехай буде смачно!
Прийшов! Секс починається з порогу. ……………………………Закінчується в спальні…
Я щаслива! Мене переповнює відчуття безмежної ейфорії, я хочу йому про це сказати… Але мені ще важко дихати… руки сплетені … і він каже мені тихенько на вушко:
— У тебя там прыщик на попе, если не будешь за своей попой ухаживать, я тебя любить не буду…
Це знаєте, як коли світло кончилось, пластинка грати стала… У-у-м-с… Підйом! Я зриваюсь і вилітаю на кухню. Градом починають котитися сльози – що ж ти за худобина така – думаю! От у тебе б не було прищів на дупі, якби ти ялозив нею у туристичному автобусі цілий тиждень!
Наливаю в склянку води і залпом випиваю. Він чує, що я тарахкаю посудом і кричить :
— Солнышко, я не голоден, есть не буду…
Шоб тебе качка копнула! Я заходжу в кімнату з наміром заявити, що коли не подобається моя дупа – то він може вимітатися, і бажано чимшвидше…
Але на його безметежній пиці лише здивування:
— Ей – всё нормально?
Він бачить що не всьо нормально. Я ще вагаюся – виставити його, чи повикидати речі з вікна – он воно навіть прочинене для зручності…
Але він обіймає мене, називає псіхопаткою, просить вибачення і каже, що у мене дуже гарна дупа, просто краще було б без цього чиряка, і він би нічого не казав, якби йому було байдуже.
Я намагаюся не псувати зустріч остаточно. Попускаюсь і все ніби добре. Він падає на телефон, вирішує якісь справи… Коли він йде – у мене відчуття, ніби в душу насрали.
Я беру і ліплю йому смс. Типу – я не дуюся, але вихователів і порадників і в тебе і в мене – по три штуки на кожному куті – а з тобою я хочу відпочивати. І щоб ти відпочивав. І ще щось типу, що у мене крім прища на дупі, ще купа болячок і проблем. Це я йому, що типу – головного ти не помітив… Він не відписує – ну це у нас норма.
***
Ця смс-ка була єдина у тому зниклому телефоні. Так гидко, якщо її хтось читатиме. Треба мати звичку все видаляти.
Виявляється – номер Демона, єдиний, який не скопійований. І я його не знаю на пам’ять. Якщо не відновити сімку – то буде дуже цікаво, як він шукатиме контакту. Невже додому припреться? Боюсь, не вдасться перевірити – сімку відновлю – через роботу…
Татко – зовсім ахрінєвший – невже, тебе, дебіла, жінка для того на екскурсію послала, щоб ти тискав по кутках чужих баб? (в групі ніхто не занав, що я розлучена, і я не дала йому жодного приводу…)
Розвивати ніжності з Демоном перехотілося, як відрізало! Людоньки, що ж це за людиночка така? Га?