У мене в хаті так добре, що навіть думати не хочеться. І робити нічого не хочеться. Під вечір у мене в квартирі фантастичне освітлення… другий поверх, велетенські верби, промінчики навскіс через гілки і тюль – як через воду… якби захотілося мотилися – було би чисте щастя… от і сіла писати – мені то як молитва.
***
Свій 29 День народження я зустріла в селі з рідними. А ввечері подалася до міста. Приїхала моя Светка. П’яні і щасливі ми пройшлися переможлним маршем по місцях бойової слави. Точніше – пішли в місцевий гадючник, який не змінює іміджу з наших студентських років. Там було класно! Ніякого клубняка – шансон і попса. Прокурене приміщення, дискотека і море горілки. Дивно, ніхто з нас не напився в дрантя. Дорослішаємо! ех! А то)
***
Зранку, проспались і задумались – відпустка на виході, треба кудись рванути. Домовлялися ж вдвох з’їздити! Годину пили чай і слинили – Одеса чи Карпати, і віддавши перевагу останньому варіанту, скидали підходящі і не дуже лахи в торбу і гайда – автостопом на перекладних !!!
Светку тягнуло в гори, як підлітка дрочити. У неї дипресуха (писати не буду чому – дозволу не спитала).
***
Сама подорож була прикольною – бо добиралися ми багатьма мілкими пересадками. Жерли пиріжки на автостанціях, пили каву з автоматів, спали і тряслися в авто-бусах- неопланах… в 21.00 прибули в Яремче.
Без подробиць – швидко знайшли житло і навіть компанію. Два місцевих мачо (один з них одесит) показували нам вечірнє місто, потім ми їли-пили в «Туристі», гульбанили до ранку, від анекдотів і ржачки у нас усіх боліти животи. Потім я переспала з одеситом. Та ні, по тверезій. Просто захотілося. Класний був.
***
Да, Демон мене привітав з Днем народження по телефону – киця, сонечко ріднесеньке, будь здоровенька, щаслива і не бурчи на мене…. Бо ти сама собі гірше робиш своїми бажаннями і емоціями… сонце, вибач, інша лінія, я передзвоню зараз…
Передзвонив. Рівно через тиждень. Але я думаю, що тут навіть не варто про щось думати. І писати про це і про нього взагалі.
(якогось бена ДУРА!!! я взяла трубку але одразу ж спохватилася і сказала що занята і не можу говорити…)
О! а хочете прікол? Янгол мене привітав. Не чекала і не думала. В есемесці було три слова привітання «наснаги, творчості, щастя». А далі – номер грошового переказу. Від побаченної суми у мене впала щелепа… ні, він таки мене кохав… і схоже – щиро…
чи то, кохати він уміє по іншому…
***
Продовжую…
Зранку ми з Свєткою снідали в смачнющому кафе, пили неймовірний чай і мовчки дивилися, як гори димлять… після хорошого сексу, легкого сну, на фоні гір і кришталевого повітря я вирішила, що життя класна штука. «Ну, таки не погана», – погодилася Свєтка.
***
Того ж дня ми поїхали на Буковель, водопад Гук… була хороша погода. Цікаво, спокійно і добре… але Свєтці цього було мало. Їй захотілося на Говерлу. Це правда, коли тобі дуже хирово, підкорення вершини – це підкорення самого себе…
Ввечері ми навіть вирішили не пиячити – серйозна справа ж завтра…
***
Вирушили ми на Говерлу з самого ранку. Скажу так – підкорення вершини – це дійсно підкорення самого себе! Немовірні краєвиди, кришталеве повітря ( от що подарунок – там же тумани постійно!!!) сині гори…
Мені особисто підійматися було не важко. На таких стрімких горах я в дитинстві худобу з дідом пасла. Просто гори були не такі високі. Йшли повільно, часто відпочивали. Людей туди суне тьма. Місцями було не легко, але я очікувала гіршого. Цікаво, що на вершині ми опинилися якось неочікуванно…
Краса та й годі! Люди щасливі! Кричать, співають ( бокожен щось там в собі крім гори підкорив) Навіть одна сліпа жінка вийшла, уявіть, як їй було!
Стоїть моя Светка- сльози на очах – вражена красою – вперше в горах…
Я теж радію! Хочеться собі обітницю якусь дати… щось важливе пообіцяти (тіпа – трубку від Демона ніколи не брати)… але я тільки стою і тільки радію… і дивлюся на красу… і все…
***
Ввечері, ледь живі, поїдаючи після дев’ятої (!!!) борщ, банош і деруни я запитала Свєтку :
— ну шо? попустило?
— трохи…
— короче – не попустило…
— та нє, попустило, тільки я думала…
— да, я тоже думала – вийду на вершину, а там буде сидіти… дід бородатий, гарний, ну, може, навіть Бог, і буде роздавати мудрі поради… скаже мені – так і так… і все мені стане ясно… або вийду – і без Діда стане ясно… а воно…
— та сама фігня…
— але, знаєш, коли я піднімалася на гору – я зрозуміла одне – Бог – це Всесвіт і Він різноманітний…
— я теж почала в Бога вірити… тепер недавно… ну, як вірити? молитися почала… як же я ще можу вірити?
Часом краще знайти не відповідь. А інструмент (вибачте) для вірних відповідей. Хіба не знахідка?