Нове

У мене в хаті так добре, що навіть думати не хочеться. І робити нічого не хочеться. Під вечір у мене в квартирі фантастичне освітлення… другий поверх, велетенські верби, промінчики навскіс через гілки і тюль – як через воду… якби захотілося мотилися – було би чисте щастя… от і сіла писати – мені то як молитва.

 

***

 

Свій 29 День народження я зустріла в селі з рідними. А ввечері подалася до міста. Приїхала моя Светка. П’яні і щасливі ми пройшлися переможлним маршем по місцях бойової слави. Точніше – пішли в місцевий гадючник, який не змінює іміджу з наших студентських років. Там було класно! Ніякого клубняка – шансон і попса. Прокурене приміщення, дискотека і море горілки. Дивно, ніхто з нас не напився в дрантя. Дорослішаємо! ех! А то)

 

***

 

 

Зранку, проспались і задумались – відпустка на виході, треба кудись рванути. Домовлялися ж вдвох з’їздити! Годину пили чай і слинили – Одеса чи Карпати, і віддавши перевагу останньому варіанту, скидали підходящі і не дуже лахи в торбу і гайда – автостопом на перекладних !!!

 

Светку тягнуло в гори, як підлітка дрочити. У неї дипресуха (писати не буду чому – дозволу не спитала).

 

 

***

Сама подорож була прикольною – бо добиралися ми багатьма мілкими пересадками. Жерли пиріжки на автостанціях, пили каву з автоматів, спали і тряслися в авто-бусах- неопланах… в 21.00 прибули в Яремче.

 

Без подробиць – швидко знайшли житло і навіть компанію. Два місцевих мачо (один з них одесит) показували нам вечірнє місто, потім ми їли-пили в  «Туристі», гульбанили до ранку, від анекдотів і ржачки у нас усіх боліти животи. Потім я переспала з одеситом. Та ні, по тверезій. Просто захотілося. Класний був.

 

***

 

 

Да, Демон мене привітав з Днем народження по телефону – киця, сонечко ріднесеньке, будь здоровенька, щаслива і не бурчи на мене…. Бо ти сама собі гірше робиш своїми бажаннями і емоціями… сонце, вибач, інша лінія, я передзвоню зараз…

Передзвонив. Рівно через тиждень. Але я думаю, що тут навіть не варто про щось думати. І писати про це і про  нього взагалі.

(якогось бена ДУРА!!! я взяла трубку але одразу ж спохватилася і сказала що занята і не можу говорити…)

 

О! а хочете прікол? Янгол мене привітав. Не чекала і не думала. В есемесці було три слова привітання «наснаги, творчості, щастя». А далі – номер грошового переказу. Від побаченної суми у мене впала щелепа… ні, він таки мене кохав… і схоже – щиро…

чи то, кохати він уміє по іншому…

 

***

 

Продовжую…

Зранку ми з Свєткою снідали в смачнющому кафе, пили неймовірний чай і  мовчки дивилися, як гори димлять… після хорошого сексу, легкого сну, на фоні гір і кришталевого повітря я вирішила, що життя класна штука. «Ну, таки не погана», – погодилася Свєтка.

 

***

 

Того ж дня ми поїхали на Буковель, водопад Гук… була хороша погода. Цікаво, спокійно і добре… але Свєтці цього було мало. Їй захотілося на Говерлу. Це правда, коли тобі дуже хирово, підкорення вершини – це підкорення самого себе…

 

Ввечері ми навіть вирішили не пиячити – серйозна справа ж завтра…

 

***

 

 

Вирушили ми на Говерлу з самого ранку. Скажу так – підкорення вершини – це дійсно підкорення самого себе! Немовірні краєвиди, кришталеве повітря ( от що подарунок – там же тумани постійно!!!) сині гори…

 

Мені особисто підійматися було не важко. На таких стрімких горах я в дитинстві худобу з дідом пасла. Просто гори були не такі високі. Йшли повільно, часто відпочивали. Людей туди суне тьма. Місцями було не легко, але я очікувала гіршого. Цікаво, що на вершині ми опинилися якось неочікуванно…

 

Краса та й годі! Люди щасливі! Кричать, співають ( бокожен щось там в собі крім гори підкорив) Навіть одна сліпа жінка вийшла, уявіть, як їй було!

 

Стоїть моя Светка- сльози на очах – вражена красою – вперше в горах…

 

Я теж радію! Хочеться собі обітницю якусь дати… щось важливе пообіцяти (тіпа – трубку від Демона ніколи не брати)… але я тільки стою і тільки радію… і дивлюся на красу… і все…

 

***

 

Ввечері, ледь живі, поїдаючи після дев’ятої (!!!) борщ, банош і деруни я запитала Свєтку :

 

—         ну шо? попустило?

—         трохи…

—         короче – не попустило…

—         та нє, попустило, тільки я думала…

—         да, я тоже думала – вийду на вершину, а  там буде сидіти… дід бородатий, гарний, ну, може, навіть Бог, і буде роздавати мудрі поради… скаже мені – так і так… і все мені стане ясно… або вийду – і без Діда стане ясно… а воно…

—         та сама фігня…

—         але, знаєш, коли я піднімалася на гору – я зрозуміла одне – Бог – це Всесвіт і Він різноманітний…

—         я теж почала в Бога вірити… тепер недавно… ну, як вірити? молитися почала… як же я ще можу вірити?

 

 

Часом краще знайти не відповідь. А інструмент (вибачте) для вірних відповідей. Хіба не знахідка?

 

Нове: 6 комментариев

  1. Почитала замітку і здалося, що ви отримали величезний ковток свободи, зрозуміли щось таке, до чого я ще не дійшла… і так схотілося собі кудись рванути!!! Отако взяти, відпустити гальма і просто насолодитися життям…

  2. от так зірватись з місця, з найкращою подружкою, дертись на гори, пити каву в кафешці, розуміти одне одного без слів. То є щастя)
    А ще вітаю з вже минувшим днем народження) бажаю щасливого, здорового життя без демонічних сил)) А ще залишайся завжди такою, бо ти крута!!!))

  3. дякую, сонечко! дуже хочу без демонічних. дуже. якби була крута, давно б з ним розібралася. а я так — поки що, крута, як яйце всмятку))))

  4. ех….я би теж подалась в гори.

    Ніколи не питала, але стало якось дуже цікаво: а чому ти розійшлася з Янголом?

  5. то ж він помирився з колишньою дружиною. він похвалися їй, що одружуватися хоче, а вона сказала що її батьки з дому виганяють і вона мусить пожити в нього.

    це замітки «ласкаво просимо на землю», «бідна Машка»…

    до речі, я йому передзвонила — дружина знову забрала від нього манатки і він живе сам. але ми зовсім ні про що не говорили. якби він і кликав — я вже не знаю, чого хочу. я не хочу його бачити. хочу щось кардинально нове.

Обсуждение закрыто.