Ще ніколи так не гордилася Українцями. Скільки віри і снаги у цьму народові, якщо вони перемогли у той час, коли було стільки сумнівів.
Мої Демон і Янгол тримали щити 20 дня. Янгол збрехав, що він у Львові, і скромно зізнався вчора, що «Ми з братом тільки повернулися додому. Не хотів тебе лякати.» Щасливий, піднесений, показово скромний.
А Демон в своєму стилі просто не брав трубку. Повернувся позавчора. З запалими очима. Його товариш загинув. Вчора привезли, поховали. Демон замкнувся в собі, дивиться спідлоба. Говорити не хоче. Але щось з’явилося у ньому таке… Ніби матеріалізувалося у його скулах моє розуміння того, що я не даремно так люблю цього сукиного сина.
Я не злюся на нього. А коли залишаюся одна, закриваю очі і уявляю їх обох, там у вогні, разом плече до плеча….