Як я розважалася

На дворі літо, вулички під вечір прекрасні. І Янгол їде до мене зі Львова з неодмінним сподіванням мене трахнути.

Значить, раз він уже приїздив. Але… не бачилися ми два роки. І сіли, а говорити нема про що. У нього монолог. У мене монолог. І кожному не цікаво. Інтиму я уникла дивом.

Попри те, що інтуїція мене не підводить, і я добре знаю, що коли не тягне до людини – то нічого хорошого з тих стосунків не буде. Але пам’ятаючи, що два роки тому нам було добре разом, я старалася з усіх сил. Дивлюсь на нього – бісить. А сама так лагідно: «Може чаю?»…

І от вихідні. І я кажу – приїжджай. А сама думаю: нафіга?

Відповідь є. Він добрий, хороший, гарно ставиться до моєї дитини. Забезпечений. А всі кажуть, що мені пора заміж…

Тиняюся вулицями. Додому не хочу. Два дні  свободи залишилося. Дзвоню Демону. Але що? Сказати йому: прихїдь, у нас буде остання ніч, ми кохатимемося і ридатимем одне у одного на плечі? (не плач, єщьо адна асталась ночь у нас с табой!)

Надія на те, що він сам виявить бажання побути разом розтала після слів «я у спортзал».

Залишалося тільки купити пряників і піти додому пити час (не чай).

І я подзвонила Тт. і ми всю ніч вешталися генделиками і старими вуличками, сміялися і курили. Слухали вуличних музикантів і поїхали спати.

Головне в тій ночі було слово не секс а спати.

Спати. Це таке дивне діло. У сні наші тіла були як пазл. Як не ляж – всяк зручно. Крізь сон я чула, як він вкриває мене ковдрою і торкається до спини : чи мені не холодно. Його доторки і обійми були такими легкими і природніми…. Я більше року не спала з чоловіками. Двохгодинні сеанси кохання з Демоном були лише денними.

Я забула, який це кайф – спати разом.

Дві ночі такого сонного ралаксу… Я собі подумала, що тепер я заспокоєнна, щаслива. Я напилася свободи, як могла. І попрощалася з нею, як зуміла.

Я навіть приготувала червону рибу і сіла зустрічати Янгола. Однак, чим ближче було до ночі, тим тривожніше робилося мені. Я відчувала – не зможу  з ним. І не змогла. Він, правда зміг. А я лежала як лялька з ганчір’я, і мовчки чекала, коли все закінчиться. І пішла спати на інший диван. Зранку Янгол мовчки зібрався і поїхав.

І зразу ж намалювався Демон. Зі словами «Як ти? Де ти? Я за тобою скучив!»

Я брехати не вмію. Взяла і написала йому, що так і так. Переспала за один тиждень з тьома Андріями. Мені мало б бути соромно, але так, як усіх вас звати однаково, то може на тому світі зарахують за одного.

А він мені – от дурне – хотів тобі клубнічки привезти. Той привези, відписую. хіба клубніка винна?

А сама  пішла в сауну і валялася там півдня. І такий мені був кайф, і так на все плювати… І так легко…

Я думала, що з Тт — то буде остання ніч свободи. А вона стала її першим світанком.

ніхто не змусить мене робити те, чого яне хочу. Ніхто не змусить жити з тим, кого я не люблю. І я не брехатиму коханій людині, бо «так буде краще». Я — це я. І я завжди буду собою.

***

Забирав мене з сауни Демон. Сідаю в машину і думаю – що то воно зараз буде? Мовчить.

— Та кажи вже.

—  Що тут скажеш? Сучка ти. Фарбована.

—  Стало лекше?

—  Ні.

—  То скажи ще якусь гидоту.

—  Та тобі то все як компліменти.

—  Ага.

—  Ти це зробила, мені на зло, чи просто захотілося?

Я дуже розморенна з сауни. Я б могла розказати, що я хотіла попрощатися зі свободою, а натомість вперше її отримала. Але мені ліньки. І я кажу:

— Киць, не знаю… Я не спеціально… просто так вийшло…

— Вийшло в неї… Горе ти горохове. А мені нащо це все розказала?

— А хіба не розказати було б гарно? Тепер у тебе є вибір. Ти сам можеш приймати рішення. Я не обдурюю тебе. Якщо ти скажеш, що це все немає значення – повір – я оціню. Якщо будеш казится… думаю,  мені теж буде приємно.

— Я нічого робити не збираюся. Я купив клубніки і хочу її зїсти з тобою. І все.

— Того я тебе й люблю. (підсовуюсь і кладу голову на його лікоть. Люблю так їздити. )

— Сучка ти. Але я б на твому місці зробив те саме. Життя одне. Час мине, ти постарієш, і нікому до тебе не буде діла, ніхто не захоче тебе. Поки ти молодий, поки тебе хочуть, поки кров горить – треба жити… Я і про себе говорю.

— Я чую це.

— Я тебе люблю.

— А я тебе…. Як дружина? Як малі?

— Нормально. Малий вчора таке витворив….

***

Швидше за все він помститься. Не спеціально. Не свідомо. Але вдарить. Дасть здачу. Але коли то ще буде…